Уляна Матвієнко — режисерка українських історій у кадрі та на тарілці

Уляна Матвієнко, народжена 6 листопада 1998 року в Києві, свідомо обрала шлях за лаштунками, хоча її мати Тоня Матвієнко та бабуся Ніна Матвієнко стали справжніми легендами української пісенної традиції. Замість сцени вона взяла камеру, світло та кулінарні інструменти, перетворюючи родинну спадщину на сучасні візуальні та гастрономічні наративи. Її робота продюсеркою YouTube-каналу «Кітчен Клаб», власний кейтеринг-бізнес і режисура брендового контенту стали способом говорити про Україну так, як ніхто раніше в родині не робив — через деталі, емоції та атмосферу.

Цей вибір не став запереченням коріння. Навпаки, Уляна знайшла новий спосіб передавати те саме тепло, гостинність і глибину, які колись звучали в голосі Ніни Матвієнко над полями Полісся. Сьогодні, у 27 років, вона живе переважно в Берліні, звідки координує проєкти в Україні та створює контент, що поєднує автентичність з європейською точністю. Для тих, хто тільки відкриває для себе творчі професії, її історія показує, як знайти власний голос навіть у тіні великих імен. Для досвідчених читачів — це приклад того, як війна, відстань і особисті вибори переплавляються в нову форму культурної пам’яті.

Уляна не просто продовжує династію. Вона її переосмислює, роблячи акцент на тих речах, які часто залишаються поза кадром: на процесі створення, на людях за лаштунками, на смаку, що залишає після себе довгий післясмак спогадів.

Коріння, що формує крила

Ніна Матвієнко, народна артистка, чиї пісні стали частиною національного ДНК, передала онуці не лише зовнішню схожість, а й глибоке відчуття краси й сили. Уляна росла, спостерігаючи, як бабуся наповнює простір світлом і теплом, навіть коли сама зіткнулася з важкою хворобою. У 2025 році в інтерв’ю Славі Дьоміну Уляна згадувала, що звістка про онкологію бабусі прийшла телефоном. Родина сподівалася на диво, але візуально бачила незворотність процесу. «Бабуся на життя дивилася дуже світло. Вона не бачила поганого. У неї склянка завжди була повною», — сказала тоді Уляна. Ці слова стали для неї не просто спогадом, а орієнтиром.

Тоня Матвієнко народила старшу доньку в 17 років. Ранні материнство й кар’єра вимагали неймовірної сили. Після розлучення з батьком Уляни (особа якого досі залишається поза публічним полем) дівчина деякий час жила з татом. Той період був непростим для всієї родини. Пізніше, коли Тоня народила молодшу доньку Ніну від Арсена Мірзояна, Уляна повернулася в материнський дім і знайшла спільну мову з вітчимом. Сьогодні Тоня називає старшу доньку подругою й щиро пишається її самостійністю.

Від університетських аудиторій до перших зйомок

Після школи Уляна вступила до Київського національного університету культури і мистецтв на спеціальність «режисерка естрадно-масових свят». Це не просто про організацію концертів. Це вміння керувати великими просторами, вибудовувати ритм події, працювати зі світлом, звуком і натовпом так, щоб усе злилося в єдину емоційну хвилю. Саме ці навички пізніше стали фундаментом її роботи з камерою.

Під час навчання вона підробляла офіціанткою та баристою. Не з примусу, а з бажання фінансової незалежності. Ці роки навчили її читати людей за півсекунди, відчувати настрій залу й розуміти, що дрібна деталь — правильно подана кава чи вчасно прибраний посуд — здатна змінити весь досвід людини. Сьогодні, коли вона знімає кадри для «Кітчен Клаб» або організовує кейтеринг, ці навички працюють на повну.

Першим серйозним професійним кроком стала робота асистенткою режисера. Уляна знімала музичний кліп для мами. Це був не просто сімейний проєкт — це стало точкою, де вона зрозуміла: камера дає свободу розповідати історії так, як хочеш ти, а не як вимагає сцена чи продюсерський тиск.

«Кітчен Клаб»: коли страви стають оповідями про Україну

Один із найважливіших проєктів Уляни — продюсування кулінарного YouTube-каналу «Кітчен Клаб». Тут вона не просто знімає рецепти. Разом із командою вона перетворює звичайні страви на емоційні подорожі регіонами України. Борщ у виконанні місцевих шефів з Полісся звучить інакше, ніж той самий борщ на Закарпатті. Кожен випуск — це історія про землю, про людей, про те, як смак формується поколіннями.

Уляна відповідає за візуальну частину: композицію кадру, світло, яке робить овочі живими, тіні, що додають глибини дерев’яному столу. Вона знімає в Києві, Львові та інших містах, шукаючи локальні продукти та автентичних майстрів. Для початківців у контент-креації це важливий урок: найсильніший матеріал народжується не з гучних ідей, а з уважності до деталей і поваги до місця.

Для досвідчених глядачів «Кітчен Клаб» цікавий ще й тим, як Уляна працює дистанційно з Берліна. Вона координує зйомки, монтує, дає зворотний зв’язок команді в Україні. Це модель, яку багато українських творців освоюють після 2022 року: зберігати культурний якір, навіть коли тіло перебуває в іншій країні.

Кейтеринг як мистецтво зустрічі та емоції

Окрім YouTube, Уляна розвиває власний приватний кейтеринг. Це не просто доставка їжі на події. Це створення повноцінного досвіду: меню, де класичні українські смаки переплітаються з сучасними техніками, сервірування, що розповідає історію, атмосфера, яка змушує гостей відчути себе бажаними.

Тоня Матвієнко в одному з коментарів зазначала, що донька почала цей бізнес і вкладає в нього душу. Для Уляни їжа стала ще одним інструментом режисури — тільки замість акторів тут інгредієнти, а замість залу — жива подія. Вона створює меню з елементами української кухні в авторській інтерпретації, приділяючи увагу не лише смаку, а й візуальній естетиці та емоційному післясмаку.

Берлін як нова сцена без софітів

Після повномасштабного вторгнення багато творчих людей опинилися на роздоріжжі. Уляна виїхала до Берліна. Спочатку — на кілька місяців, пізніше це стало основним місцем життя. Місто з його вуличним мистецтвом, мультикультурністю та розвиненою інфраструктурою для фрілансерів дало їй простір для зростання.

Звідти вона продовжує працювати над українськими проєктами, знімає контент для брендів, що хочуть доторкнутися до автентичної естетики, і підтримує зв’язок з родиною. Берлін не став для неї втечею — він став розширенням. Тут вона навчилася ще точніше відчувати баланс між приватністю й творчістю, між європейською структурою й українською душевністю.

Особисте життя: тиша, що дає силу

Уляна ніколи не прагнула publicity. Її Instagram (в різні періоди асоційований з @8.23.88 та іншими профілями) — це переважно робочі кадри, моменти з природою, рідкісні сімейні фото. Вона орендує квартиру з коханим, про якого майже нічого не розповідає публічно. Тоня бачила його кілька разів і описує як скромну, небагатослівну людину. Пара не планує весілля найближчим часом — Уляна цінує свободу й усвідомлений вибір.

З мамою в них особливі стосунки. Тоня зворушливо привітала доньку з 27-річчям у 2025 році словами: «Ти — моє все». Уляна у відповідь зняла для неї тепле відео на День матері. Ці маленькі ритуали підтримують зв’язок сильніше за будь-які гучні заяви.

Спадщина, що звучить по-новому

Багато хто помічає неймовірну зовнішню схожість Уляни з бабусею Ніною. Коли Уляна викладала архівні фото поряд зі своїми, це стало не просто сімейним моментом — це стало символом. Голос Ніни Матвієнко колись збирав людей навколо багаття й на сценах. Камера Уляни сьогодні збирає їх навколо екрану й за святковим столом.

Вона не співає народні пісні так, як бабуся. Натомість вона змушує кадри дихати, а страви — розповідати. Це інша форма народної творчості, але з тим самим корінням: любов’ю до землі, до людей і до краси в простих речах.

Уляна не відмовилася від родинної спадщини. Вона знайшла для неї нову форму — таку, де немає потреби виходити на сцену, щоб бути почутою. Її історії живуть у кадрі, в ароматі страв і в тихій впевненості людини, яка знає, ким хоче бути.

Сьогодні Уляна продовжує знімати, продюсувати, організовувати події та будувати свій шлях між Києвом і Берліном. Вона не поспішає з гучними заявами про майбутнє. Натомість просто робить свою справу — уважно, красиво й по-своєму. І саме в цьому, можливо, і полягає найсильніша форма продовження тієї великої української історії, яку почала її бабуся, а мати передала далі.