Юлія Фоміна: актриса, яка служить українському народові

Юлія Фоміна — актриса театру та кіно, яка з перших годин повномасштабного вторгнення стала до лав ЗСУ. Її шлях від сцени до Сил спеціальних операцій поєднує творчість і військовий обов’язок, перетворюючи особисту історію на символ стійкості. Вона не просто захищає країну — вона продовжує творити, знімаючи відпустки на репетиції та зйомки, щоб українська культура жила навіть під час війни.

Позивний Жулі, зв’язківець, амбасадорка 5-го рекрутингового центру ССО зі слоганом «Звичайні люди. Надзвичайні задачі». Разом із мамою вона стояла в черзі до військкомату вже 25 лютого 2022 року. Відмови через стать, спроби в ТРО та «Азов», ДУК ПС і нарешті ССО — цей ланцюг рішень показує, як звичайна актриса перетворилася на захисницю, яка не уявляє себе поза боротьбою за рідний дім.

Її історія надихає тисячі, бо розкриває, як війна переламує людей, робить сильнішими і водночас залишає місце для мрії про велику сім’ю та нові ролі на сцені. Юлія Фоміна доводить: мистецтво і зброя можуть іти пліч-о-пліч, зберігаючи пам’ять про те, ким ми є зараз.

Шлях до сцени: покликання, яке формувалося роками

За цивільною освітою Юлія Фоміна — актриса театру і кіно. До повномасштабної війни вона поєднувала сцену з роботою в ювелірному магазині: чотири дні на тиждень — репетиції та вистави, три дні — продажі прикрас. Ця подвійність не була тягарем, а радше способом тримати баланс між творчістю і реальним життям. Глядачі запам’ятовували її за живою енергією, харизмою та вмінням передавати глибокі емоції навіть у невеликих ролях.

Театр завжди був для неї простором свободи, де голос і жест могли розповісти історії сильніше за будь-які слова. Вона грала в різних амплуа, відчувала пульс глядацької зали і розуміла: акторство — це не просто професія, а спосіб впливати на людей. Саме цей внутрішній вогонь допоміг їй пізніше знайти сили в армії, де дисципліна і творчість переплелися в несподіваний союз.

24 лютого 2022 року: рішення, яке не мало альтернативи

Повномасштабне вторгнення застало Юлію Фоміну, як і мільйони українців, у моменті, коли вибір став очевидним. Уже наступного дня, 25 лютого, вона разом із мамою стояла в черзі до військкомату. Жінки не хотіли брати — надто багато бюрократії та стереотипів. Але відмовитися від захисту свого дому було неможливо. Далі були спроби в ТРО, навчання в «Азові» (з відправкою в резерв), ДУК ПС і нарешті Сили спеціальних операцій ЗСУ.

Мотивація проста й потужна: «Є я, є мій дім, і в ньому є ворог. Чому я маю тікати зі свого дому через загарбників? Тікати мають вони». Перші місяці служби пройшли на волонтерській допомозі — ніхто не розраховував на швидку зарплату. Але держава мобілізувала, і Юлія отримала можливість служити повноцінно. Мама пішла іншим шляхом у ЗСУ, і родина продовжила боротьбу паралельно.

Цей крок став переломним. Армія переламала її вздовж і впоперек, навчила дисципліни, витривалості та внутрішньої сили, якої раніше вистачало лише на сцені.

Служба в ССО: реалії, втома і внутрішня дисципліна

Служба в Силах спеціальних операцій — це не романтика, а щоденна робота зі зв’язком, нарядами та постійним рухом. Юлія Фоміна описує її без прикрас: втома до смерті, різні люди навколо — від професіоналів до тих, хто тільки вчиться. Усе залежить від командира, посади та власної ініціативи. Якщо виконуєш завдання швидко й якісно, повага приходить природно.

Вона не приховує труднощів, але підкреслює: армія зробила її сильнішою. Позивний Жулі став частиною нової ідентичності. Як зв’язківець, вона забезпечує комунікацію, яка часто вирішує долю операцій. І навіть тут залишається місце для творчості — періодично вдається вирватися на репетиції чи зйомки, витрачаючи на це частини відпустки.

Така подвійність життя в погонах вчить цінувати кожен момент. Юлія Фоміна не просто служить — вона показує, що жінки в армії здатні на надзвичайні задачі, стаючи амбасадоркою 5-го рекрутингового центру ССО.

Театр і кіно в погонах: як поєднувати творчість і обов’язок

У 2025 році Юлія витратила дві частини щорічної відпустки на підготовку до вистави «Чорна вдова» в театрі KINO. Роль у постановці Олександра Мельнійчука стала для неї поверненням до коріння. Сцена, де дружина несподівано застає чоловіка з коханкою, перетворюється на витончену гру емоцій — і все це на тлі війни. Глядачі в Києві аплодували актрисі, яка щойно зняла форму.

Вона періодично потрапляє на зйомки серіалів чи реклами, але часто відмовляється через службові наряди. Кожна поїздка на зйомки — це компроміс: «Я не буду спати, втомлюся до смерті, зроблю роботи більше, краще й швидше, аби мене тільки відпустили». Такий підхід дає змогу не зраджувати професії навіть у найскладніші часи.

Театр KINO став для неї символом: творчість зустрічається з реальністю війни, а сцена допомагає зафіксувати те, що відбувається навколо.

Кіно як зброя: рекомендації Юлії Фоміної та збереження пам’яті

Війна змінила ставлення Юлії Фоміної до кіно. Тепер вона уважно стежить за наративами про військових і реагує на фальш. Український продукт для неї — це спосіб відродити національну ідентичність і зберегти пам’ять для майбутніх поколінь. Вона ділиться підбірками фільмів, які варто переглянути кожному.

Ось деякі з них, які вона особливо рекомендує:

Цей список продовжується «Тиха Нава», «Потяг», «Щедрик», «Між нами» та іншими. Кожен фільм — це цеглина в стіні національної пам’яті. Юлія Фоміна переконана: якісне кіно потрібно створювати вже сьогодні, а не чекати «після війни».

Вплив на суспільство: натхнення для жінок і звичайних людей

Як амбасадорка рекрутингу ССО, Юлія Фоміна показує, що служба — це не тільки для чоловіків. Її історія ламає стереотипи і мотивує жінок вірити в свої сили. Багато хто, дивлячись на її приклад, починає думати: «Якщо вона змогла поєднати сцену і фронт, то й я зможу зробити свій внесок».

Вона не ідеалізує армію, але підкреслює її трансформуючу силу. Армія вчить швидкості, відповідальності та вмінню знаходити сенс у рутині. Для багатьох це стає поворотним моментом у житті.

Мрії та майбутнє: сім’я, творчість і перемога

Після війни Юлія планує звільнитися, але зберігає теплу вдячність до армії. Головна мрія — велика сім’я. Не як щось штучне, а природне продовження життя. Вона вірить, що творчість повернеться в повному обсязі, а українське кіно стане ще потужнішим інструментом для відродження.

Історія Юлії Фоміної — це живий доказ того, як звичайна людина може стати частиною великої історії. Вона захищає дім не тільки зброєю, а й талантом, словами і прикладом. І поки лунають її ролі на сцені, а в ефірі звучить її голос як зв’язківця, Україна продовжує боротися і творити.