Зміст статті
Сартана постала як один із осередків грецької присутності в Україні. Заснована 1780 року румеями, переселеними з гірського Криму, вона втілює історію спільноти, яка зберегла мову, пісні та звичаї крізь імперські реформи, радянські експерименти та сучасні випробування.
Ансамбль «Сартанські самоцвіти», музей етнографії греків Приазов’я та церква святого Георгія стали живими символами культурної стійкості. Селище демонструє, як невелика громада може пронести ідентичність через століття, залишаючись частиною українського Приазов’я.
Сьогодні Сартана — адміністративний центр однойменної громади Маріупольського району Донецької області. З березня 2022 року вона перебуває в тимчасовій окупації, проте пам’ять про коріння та досягнення громади продовжує жити в Україні та за її межами.
Географія та природне оточення Сартани
Сартана лежить на правому березі річки Кальміус, за 12–17 кілометрів від Маріуполя. Територія селища охоплює 6,75 квадратного кілометра, а висота над рівнем моря становить близько 96 метрів. У межах населеного пункту в Кальміус впадає притока — річка Чернеча Раковата.
Річкова долина створює м’який мікроклімат серед степового ландшафту. Головна вулиця — Челюскінців — простяглася майже на три кілометри, з’єднуючи житлові квартали з адміністративними та культурними об’єктами. Найближча залізнична станція розташована в Маріуполі, тому сполучення традиційно залежало від автомобільних доріг місцевого значення.
Для початківців важливо розуміти: Приазов’я — це історична назва північного узбережжя Азовського моря та прилеглих степів. Саме сюди російська імперія спрямовувала переселенців наприкінці XVIII століття, щоб освоїти нові землі після воєн з Османською імперією та Кримським ханством.
Переселення румеїв та заснування Сартани
1780 рік став точкою відліку для Сартани. Греки-румеї — православні жителі Криму, які розмовляли грецьким діалектом (румеїкою) — прибули сюди в рамках масштабного переселення, ініційованого указом Катерини II 1778 року.
Мета політики полягала в заселенні південних степів та зменшенні християнського населення в Кримському ханстві напередодні його анексії 1783 року. Деякі джерела вказують, що частина греків сама зверталася з проханням про переселення через тиск мусульманської більшості в Криму; інші вважають процес примусовим. У будь-якому разі, результатом стало створення понад двадцяти грецьких сіл у Приазов’ї, багато з яких отримали назви кримських прототипів — Ялта, Урзуф, Мангуш, Сартана.
Назва «Сартана» має урумське коріння. Уруми — інша група греків Криму, які розмовляли тюркською мовою з грецькими елементами. У перекладі з урумської «сартана» означає «жовте теля». Цікаво, що поселення заснували саме румеї, а назва збереглася в урумському варіанті — свідчення тісних контактів між двома групами.
Переселенці везли з собою не лише майно, а й традиції, релігію та навички землеробства й скотарства. У музеї Сартани зберігається старовинна підвода — реальний експонат, на яких греки долали шлях з Криму. Для просунутих читачів варто відзначити: це переселення стало частиною ширшої колонізаційної стратегії Російської імперії, подібної до запрошення німців-колоністів чи болгар у той самий регіон.
Розвиток селища у XIX–XX століттях
У 1824–1825 роках у Сартані збудували кам’яну церкву святого Георгія — першу кам’яну споруду такого масштабу. Храм став не лише релігійним, а й культурним центром. У 1825–1831 роках тут діяло Маріупольське духовне училище, яке готувало священнослужителів для грецьких громад.
1935 року з’явився фольклорний грецький ансамбль пісні і танцю «Сартанські самоцвіти». Уже наступного року колектив посів перше місце на Всесоюзному перегляді національних меншин у Москві. Це був парадоксальний момент: у період радянської політики коренізації грецька культура отримала офіційне визнання, а згодом зазнала репресій. Ансамбль відновили 1967 року, і він продовжує діяльність до сьогодні.
1938 року Сартана отримала статус селища міського типу. 1946-го її перейменували на Приморське — типова практика зміни «небажаних» назв у післявоєнний період. Лише 1992 року історичну назву повернули. 2005 року збудували новий храм святого Георгія поряд зі старим.
У другій половині XX століття розвивалася інфраструктура: 1959 року з’явилася племінна станція, 2004-го — фабрика з вирощування бройлерів. Населення стабільно зростало до 11 тисяч на межі 1980–1990-х, а потім повільно зменшувалося через міграцію та демографічні тенденції.
Культурні скарби та спадщина громади
Культурне життя Сартани зосереджене навколо кількох ключових інституцій:
- Ансамбль «Сартанські самоцвіти» — візитівка Приазов’я. Колектив виконує автентичні грецькі пісні та танці, записав альбоми, виступав на міжнародних фестивалях. Солістка Тамара Каци стала однією з найвідоміших виконавиць грецького фольклору України.
- Музей історії та етнографії греків Приазов’я — заснований 1987 року як народний, 1997-го отримав офіційний статус. Експозиція охоплює переселення 1778–1780 років, традиційне житло, одяг, обряди, господарську діяльність. Особливо цінний експонат — та сама підвода з XVIII століття.
- Церква святого Георгія — стара (1824–1825) та нова (2005) споруди символізують спадкоємність віри.
- Фестиваль «Мега-Юрти» — започаткований 1988 року, збирає грецькі колективи з усієї України та діаспори.
- Культурно-розважальний центр «Село Вашури» (з 2008 року відомий як «Сартанський зоопарк») — лебеді, страуси ему, павичі, дитяче містечко та фонтан створюють простір для сімейного відпочинку.
Для початківців: ці установи показують, як меншина зберігає ідентичність не через ізоляцію, а через активну культурну роботу — фестивалі, музеї, школи. Для просунутих читачів цікаво простежити еволюцію: від імперської колонізації через радянську «дружбу народів» до сучасного українського контексту, де грецька спадщина Приазов’я визнана частиною національної культури.
Визначні постаті Сартани
Сартана дала Україні та грецькій діаспорі низку яскравих особистостей:
- Леонтій Кир’яков (1919–2009) — поет, автор віршів про рідне село та Приазов’я.
- Тамара Каци — співачка, провідна солістка «Сартанських самоцвітів», перша виконавиця гімну греків України.
- Анатолій Узун — етнограф, дослідник грецької спадщини Приазов’я.
- Григорій Лаго, Дмитро Папуш, Анастасія Папуш — поети, які творили грецькою та українською мовами.
- Олімпіада Петренко-Ксенофонтова — поетеса, представниця старшого покоління.
Ці імена ілюструють багатогранність громади: від фольклору до літератури, від науки до виконавського мистецтва. Багато з них народилися або провели життя саме в Сартані, зберігаючи зв’язок із землею предків.
Сучасне становище та значення Сартани
Станом на початок 2022 року населення Сартани становило близько 10 070 осіб. За переписом 2001 року більшість жителів називали рідною російську мову, проте грецька ідентичність зберігалася через культуру, родинні традиції та громадські організації.
З березня 2022 року селище перебуває в тимчасовій окупації. Це вплинуло на повсякденне життя, економіку та можливості культурної діяльності. Багато мешканців вимушено покинули домівки. Водночас грецька діаспора України та світу продовжує привертати увагу до спадщини Приазов’я, організовуючи онлайн-заходи, виставки та підтримуючи зв’язки з тими, хто залишився.
Для просунутих читачів важливо розуміти ширший контекст: греки Приазов’я — одна з найдавніших національних меншин України. Їхня історія переплітається з історією Криму, російсько-турецьких воєн, радянської національної політики та сучасних геополітичних процесів. Збереження цієї спадщини — питання не лише культурне, а й гуманітарне.
Сартана залишається точкою на мапі, де перетинаються минуле й сьогодення. Її вулиці, церква, музей і пісні «Сартанських самоцвітів» нагадують: маленькі селища часто зберігають найглибші шари історії, які формують ідентичність цілої країни.
